Таємниці вовчого літа

Вовки традиційно є в зооколекції будь якого українського зоопарку. Але, незважаючи на «звичність» і не надто ефектну зовнішність порівняно з екзотичними хижаками, цей вид просто унікальний. Адже чим більше досліджують його науковці, тим більше загадок постає перед ними.

Чи знали ви, що вовча зграя – це, насамперед, родина? Мама, тато, їхні діти першого та другого року народження – це основний склад зграї. Старші родичі чи особини без родинних зв’язків зустрічаються в зграї рідше.

Саме зараз в природі вовченятам вже виповнилось по два-три місяці, залежно від регіону народження, і вони ростуть під наглядом обох батьків. Вовк та вовчиця намагаються не залишати малих надовго, тому літо – найбезпечніший період для копитних, що живуть на території вовків. Сірі батьки надають перевагу полюванню на гризунів, птахів, пошуку туш мертвих тварин та іншим видам «швидкого перекусу». Тим більше, що в цей період зграї не бувають великими (діти, що підросли вже шукають власну пару і ділянку), а полювати поодинці на крупну здобич нелегко. Тож влітку у вовчих екскрементах кісточки від фруктів та ягід, насіння соняшників, надкрилля хрущів чи риб’яча луска зустрічаються частіше, ніж шерсть дикого кабана чи косулі.

Поширеною є думка, що вовки цілий день бігають по лісі чи степу. Проте насправді, як показують дані з радіо нашийників, сімейні вовки рідко долають більше 10-15 км на день, особливо влітку. Вдень і вночі вони… міцно сплять! А рано вранці, ще вдосвіта та після заходу сонця обходять свою територію, полюють, граються. А в серпні-вересні, коли вовченята підростають і вчаться вити, годині о 22-23 вечора, або 3-4 ранку, якщо пощастить, в українській природі можна почути родинне багатоголосе виття. Першим часто починає самець. Його пісня потужна і далеко чутна, потім арія вовчиці – найбільш складна та заливиста, а наприкінці виття підхоплюють вовченята. Непевними голосами, часто збиваючись на гавкіт і скавуління, проте з надзвичайним ентузіазмом.

Завітайте до Київського зоопарку, щоб побачити наших вовків – Барда, Стасю та Герду!


Автор тексту та фото: М. Шквиря, к.б.н., Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАНУ

Повернення до списку