Дикі тварини у фольклорі українців. Вовк

Герб с. Вовковинці Хмельницької області

Герб с. Вовче Львівської області

Древній ідол з території України з зображенням вовка

В уявленнях наших предків все, що оточує людину, - живе й неживе мало здатність мислити і відчувати. Відголоски цих уявлень залишились в фольклорі, забобонах, мовних зворотах. Важливе місце в нашій культурі займає тваринна символіка.

Одним з видів, що займають почесне місце серед тваринних культів, є вовк. Одне з найдавніших в світі зображень вовка було знайдено в степах України. Українці вірили, що вовка створив не Бог, як інших тварин, а чорт для того, аби люди пильніше стежили за худобою. При цьому серед святих був «відповідальний» за вовків – Святий Юрій. День цього святого - 6 травня - якраз припадав на час, коли народжувалися вовченята.

Існування вовкулаків взагалі не викликало сумнівів у наших пращурів. Виділяли навіть різні типи – тих, хто народився з такою здатністю, хто постраждав від прокляття, або ж спеціально набув таких властивостей. На Поліссі збереглися записи етнографів про «вовчі весілля», коли начебто всі гості весілля перетворювалися на зграю вовків. У Галичині та на Донеччині по дворах з колядками ходили з вовчою шкурою. Окремі дослідники вказують на існування у Сх. Європі чоловічих військових союзів, яких об’єднував культ вовка. У "Слові про Ігорів похід" також присутній образ воїна-вовка.

Вочевидь, образ вовка змінювався під впливом християнства, набував нових рис. Сама назва тварини інколи була метафорою нічного мороку. Тож слова «вечірній» і «вовчий» були синонімами. І досі вовк – хитрий, розумний герой народних казок, геральдичний образ та символ дикості природи. Багато географічних назв і прізвищ в Україні підтверджують широке розповсюдження виду на нашій території в різні історичні періоди. А ще знання фольклору необхідне для розуміння того, як формувався імідж виду, ставлення людей до нього. Адже в контексті проблематики співіснування людини і хижака важливо все, і культурологічний аспект, зокрема.

Автор тексту та фото: М. Г. Шквиря, к.б.н., науковий співробітник Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАНУ


Повернення до списку